Пам’ятка для батьків

Пам’ятка для батьків: “Булінг. Як захистити дітей”

Конфлікти виникають у будь-якому середовищі — дитячому, підлітковому, дорослому, вони виникають на роботі і в родині. Їх наявність з часом дає нам можливість навчитися навичкам керування конфліктами, вмінню налогоджувати діалог, відстоювати свою думку, зрештою, просити пробачення й вибачати.
Коли ми класифікуємо будь-який конфлікт як булінг, ми починаємо сприймати людину, що перебуває на тому боці конфлікту, агресором, а себе — жертвою, втрачаючи шанс на діалог та порозуміння.

Ще один момент, на який варто звернути увагу.
Головна відмінність булінгу від кібербулінгу — площина, де вчиняється правопорушення, — онлайн та на відміну від звичайного цькування має більш прихований характер.
Крім того, кібербулінг не обов’язково охоплює школи та спільноту класу, він може відбуватися між спільнотами, не пов’язаними навчанням.

На думку європейських експертів, хоча булінг трапляється частіше, ніж кібербулінг, проте страждання через кібербулінг діти відчувають значно гірше.

Сторони булінгу

Булінг зазвичай має три сторони: кривдника, жертву та спостерігачів. Що обов’язкова умова визнання конфлікту як булінгу є те, що одна зі сторін цькування — малолітня чи неповнолітня особа.

Булінгом, що відбувається в закладі освіти, вважається таке цькування, яке вчиняється стосовно неповнолітньої чи малолітньої особи та/або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу як в межах освітнього закладу, так і поза його межами, зокрема із застосуванням засобів електронної комунікації.

Діти, які перебувають у зоні ризику

Сьогодні зона ризику визначається:

  • відмінністю фізичного розвитку між кривдником та жертвою;
  • рівнем соціально-психологічної адаптованості;
  • рівнем розвитку комунікаційних навичок;
  • соціальним статусом;
  • станом здоров’я (наявністю інвалідності або особливих освітніх потреб);
  • рівнем ментального розвитку;
  • расовою або етнічною приналежністю;
  • належністю до субкультури;

Також у зону ризику часто потрапляють діти, які переїхали з тимчасово окупованих територій.

На що варто звертати увагу, щоб не пропустити факт цькування

Для жертв булінгу характерні такі прояви поведінки:

  • відсутнє бажання йти в школу: діти можуть саме в будні дні зранку скаржитися на погане самопочуття, вигадувати хвороби, плакати;
  • дитина частіше усамітнюється, стає менш говіркою та усміхненою;
  • не бере або намагається не брати участь у класних активностях, шкільних заходах;
  • доволі регулярно губить гроші або речі, повертається додому в брудному чи зіпсованому одязі, з поламаними речами;
  • може почати говорити про те, що хотіла б кинути школу;
  • не зідзвонюється, не веде переписку в соцмережах з однокласниками, іде до школи й назад самостійно, не має в кого уточнити домашнє завдання;
  • намагається ходити до школи іншою дорогою, аніж тією, якою йдуть інші учні;
  • обмальовані руки, зошити, особисті речі;
  • самостійно наносить собі травми (самоушкодження) — від погризених нігтів до порізів на руках, ногах тощо. Крайнім випадком такої реакції на булінг може бути спроба самогубства.

Як допомогти дитині, яка стала жертвою булінгу

Незалежно від того, стала жертвою булінгу ваша дитина чи інша, дізнавшись про це, ви маєте докласти зусиль, аби допомогти їй вийти із цієї ситуації:

  • Почніть розмову з дитиною, вам необхідно тримати себе в спокої, аби вона відчувала себе достатньо комфортно.
  • Дайте відчути, що ви поруч, готові вислухати, зрозуміти, підтримати та допомогти.
  • Діти не винні в тому, що стають жертвами булінгу, тому не ставте питань, що можуть сприйматися нею як звинувачення («сама винна»).
  • Ведіть розмову делікатно, не ставте одні й ті самі запитання по кілька разів, не пришвидшуйте, пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити про це.
  • Спробуйте крок за кроком з’ясувати все, що зможете.
  • Поясніть дитині, що немає нічого поганого в тому, щоб повідомити про поведінку булера вчителю чи іншим дорослим, оскільки від цього залежить безпека дитини (або однокласника(ці), якщо дитина є не жертвою, а свідком).
  • Перш ніж пропонувати власне рішення проблеми, запитайте в дитини, як саме ваша допомога буде їй корисною, після цього можете запропонувати і свій варіант. Спробуйте розробити спільну стратегію змін.
  • Поки питання не вирішено повністю, спробуйте спільно знайти й домовитися про способи реагування на ситуації булінгу.
  • Складіть перелік тих дорослих, до кого дитина може одразу звернутися по допомогу: учителі, психолог, батьки інших учнів, охоронець, адміністрація школи тощо.
  • Якщо булінг мав фізичний характер, ви повинні негайно звернутися до адміністрації школи.
  • Спільно з дитиною сплануйте її перебування в школі так, щоб це забезпечило їй максимальний рівень безпеки (наприклад: не залишатися наодинці, триматися ближче до дорослих).
  • Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.
  • Допоможіть дитині налагодити дружні стосунки з іншими дітьми, це допоможе їй сформувати навколо себе безпечне середовище.

Можливо, необхідною стане допомога психолога, який допоможе позбутися наслідків цькування та як не ставати жертвою знову.

Як допомогти дитині-агресору?

Огляд: Якщо наша мета — зменшення проявів булінгу, то нам потрібно пам’ятати, що звертати увагу q допомагати необхідно не лише дитині, яка стала жертвою, а й дитині, яка є кривдником у цій ситуації . Поясніть батькам, що дитина-агресор також потребує допомоги, і якщо ми справді бажаємо зробити школу безпечним для наших дітей місцем, то повинні не лише звинувачувати булерів, а й допомагати їм вийти, імовірно, з доволі складної ситуації.

Спробуте побудувати розмову з дитиною-агресором так:

  • Запитайте дитину, як вона ставиться до своїх дій, як на її дії реагують інші?
  • Попри те, що вам захочеться дати власну оцінку її словам, спробуйте зосередитися на фактах. Вашою метою є розуміння причин, а не оцінювання, тому уважно слухайте дитину, не перебиваючи.
  • Поясніть, чому ви вважаєте такі дії неприпустимими.
  • Будьте готові до того, що дитина буде заперечувати факт булінгу, не тисніть на неї, дотримуйтесь спокійної розмови.
  • Поясніть, що агресивна поведінка неприйнятна й дитина повинна негайно припинити насильство.
  • Не карайте дитину й не погрожуйте їй покаранням — це може змінити ситуацію на якийсь час, але в подальшому буде мати ще гірші наслідки, наприклад, підсилити агресію стосовно того, хто став його «причиною».
  • Агресивна поведінка може свідчити про емоційні або психологічні проблеми, тому варто проконсультуватися з психологом.

 

КВАЛІФІКОВАНУ ДОПОМОГУ МОЖУТЬ НАДАТИ: Психологи і юристи Національної дитячої «гарячої» лінії 0 800 500 225 або 116 111 (безкоштовно з усіх мобільних). Анонімно та конфіденційно. Будні з 12:00 до 16:00.

 Поліція. 102 Цілодобово.

Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів). Цілодобово.

 Уповноважений Верховної ради України з прав людини 8 800 501 720, 044 253 75 89.

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

error: Content is protected !!